Село Калуга і в минулому , і зараз відноситься до категорії сіл. Належить воно до Калузької сільської ради Березнегуватського району Миколаївської області.

Розташоване на лівому березі річки Висунь . До районного центру Березнегувате - 10 км., до обласного центру м. Миколаєва - 110км, до найближчої станції Березнегуватого 15 км, до найближчої пристані Снігурівка – 40 км.

Село Калуга виникло у 1812 році. Першими поселенцями були народи із Київської, Полтавської, Чернігівської , Курської та Калузької областей. Жили люди вільного поселення. Поселенці були наділенні землею з розрахунку по три десятини на чоловіка . На жінок землю не наділяли.

В 1907 році було збудовано двокласну земську школу. В школі навчалися, в першу чергу, діти багатіїв. Більша частина населення була неписьменною. До 1917 року в селі не було жодного чоловіка з вищою освітою. На все село було лише 7 чоловік з середньою освітою.

Мирну працю людей порушив віроломний напад фашистської Німеччини . У серпні 1941 року наше село було окуповане фашистами.

Якщо існує між людьми поняття пекла, то саме тут і було воно – справжнісіньке пекло. Фашисти зруйнували все колгоспне господарство. Школу перетворили стайню , шкільні меблі спалили , книги із шкільної та сільської бібліотек знищили. Нелюди знущалися над мирним населенням.Молодь вивозили на каторжні роботи до Німеччини.

13 березня 1944 року Калугу було звільнено. При звільнені села від німецько-фашистських загарбників загинули радянські воїни: капітан Виноградов; гвардії лейтенант Потураєв Є.Я.. сержант Бушаев Сергій Олексійович.; молодший лейтенант Сизов; гвардії рядовий Смірних Іван Степанович .; гвардії рядовий Асрян Михайло Сергійович; гвардії сержант Безпалов Іван Петрович; рядовий Батюк Кирило Степанович; рядовий Капля Степан.

Тіла загиблих воїнів були поховані в різних місцях села: біля двору Лісянської Любові Олександрівни: в парку колгоспу «Червоний хлібороб» та в парку колгоспу «12 –річчя Жовтня».

У роки другої світової війни загинуло більше 100 односельчан, наших земляків. Їх імена навічно були викарбовано на меморіальній стелі, яка вдало доповнила пам’ятник .

Кожного року , в день Перемоги рідні загиблих воїнів приїздять до нашого села, щоб разом з нами підійти до пам’ятника Слави, де спочивають вічним сном ті, хто хоробро бився з ворогом. Це найсвятіше місце в селі. У свята , у хвилини радості й скорботи йдуть сюди люди, щоб поклонитися тим, хто ціною власного життя здобував для нас перемогу.

Коментарi